Пугач Bubo bubo (Linnaeus, 1758)
Мабуть немає
такої людини в Україні, яка б не була знайома з однією з найбільших наших сов –
пугачем. Цей птах – персонаж численних казок і легенд. Але мало хто знає, що
пугач мешкає поруч із нами, тільки з-за нічного засобу життя його можна
побачити дуже нечасто. То хто ж цей загадковий пугач?
Почнемо знайомство з опису зовнішнього вигляду. Розмір птаха – 60-75 см, розмах крил дещо більше 1,5, але трохи менше 2 метрів. Вага дорослих особин сягає 1,5-4,2 кг. Зверху оперення темно-цинамонове із жовто-білими плямами. Низ тіла охристий із повздовжнім темно-цинамоновим ряботинням. Вушки на голові доволі великі, темні зі світлою каймою, підборіддя і горло білі, хвіст темно-цинамоновий з білуватими смугами, дзьоб темно-сірий, а очі насиченого жовтогарячого кольору. Лапи оперені, кігті великі й масивні. Самець і самка забарвлені майже однаково, але самка помітно більша за розмірами і вагою.
Поширений пугач
достатньо широко. Його ареал охоплює майже всю Євразію і Північну Африку, але
на території України ця сова зустрічається далеко не повсюдно. Полісся і
Карпати населяє той самий підвид пугача, який гніздиться у лісах Західної
Європи. А менший за розмірами та відмінний за засобом життя південноруський
підвид розповсюджений на сході України, переважно, у Луганській області.
Дорослі пугачі – осілі птахи. Вже наприкінці зими на місцях гніздування можна почути «спів» самця – доволі гучне ухання, що лунає навкруги на відстані не менше кілометра. Місця гніздування пугача – це важкодоступні ліси серед боліт, ділянки із скельними виходами у горах або круті крейдяні та глинисті яри і яруги у степовій зоні. Гнізд пугачі не будують: зазвичай це ямка в ґрунті під карнизом твердих порід, бровкою яру або виступами коріння в лісі і на схилах балок. До неї самка зносить на початку весни 2-3, рідше 4 яйця білого кольору, величиною з куряче. Насиджування триває протягом місяця. Іще стільки ж пташенята перебувають у гнізді, після чого місяць – півтора бродять в околицях, де їх догодовують батьки. Причому совенята лишають гнізда о тій порі, коли вони ще не оперилися і не здатні літати. В цей період вони особливо уразливі по відношенню до хижаків.
Здобич пугача –
птахи і звірі дрібної і середньої величини. Це можуть бути і мишоподібні
гризуни, і їжаки, і навіть лисенята. Спектр птахів, що їх здобувають пугачі,
дуже різноманітний – від дрібних горобиних до птахів, що крупніші за розмірами,
зокрема, денних хижаків і сов. Частіше це бувають види, що ведуть сутінковий
або нічний засіб життя. Але з-за своєї повсюдної рідкісності пугач навряд чи
становить серйозну загрозу для місцевої фауни.
Незважаючи на те, що пугачі – нечисленні птахи, багато цих сов гине від рук людини. Головну загрозу для них становлять мисливці, що незаконно відстрілюють пугачів. Іноді окремі гнізда руйнуються людьми або собаками під час випасання худоби, а також гинуть внаслідок випалювання сухої трави навесні. Крім того, частина гнізд і виводків гине і від природних ворогів, переважно, через хижацтво лисиць і вовків. Є свідоцтва загибелі птахів на опорах ліній електромереж, під колесами потягів і автомобілів. Все це призводить до скорочення чисельності виду. Відомо чимало випадків, коли внаслідок загибелі одного з партнерів гніздові ділянки довгий час пустують, попри успішне гніздування у попередні роки, а в деяких місцях пари так і не утворюються через надмірне турбування птахів з боку людини.
В.В. Вєтров