Гісоп крейдяний Hyssopus cretaceus Dubjan.

Серед рослин, без яких важко уявити собі крейдяні схили, одне посідає особливе місце. Його ім’ям в свій час видатний ботанік Б.М. Козо-Полянський назвав плеяду ендеміків крейдяних гір у басейнах Дона і Волги. Мова йде про так звану «флору гісопу», групу видів південного походження, що пов’язані із Середземномор’ям, та, відповідно, про гісоп крейдяний.

Гісоп крейдяний – безумовно, знаковий вид. Його ближній родич, гісоп лікарський (Hyssopus officinalis), добре відомий травникам та лікарям: сухі пагони рослини використовують як засіб від застуди і кашлю ще з античних часів. Гісоп лікарський розповсюджений у Середземномор’ї, на Кавказі, в Ірані і далі на схід до Західних Гімалаїв. Зростає він по сухих схилах гір. Ця рослина були введена в культуру іще у середньовіччі і нині вирощується у багатьох куточках земної кулі. Ареал гісопу крейдяного менший за площею, проте все ж займає значну область на півдні і в центрі Східноєвропейської рівнини. Він трапляється подекуди у басейні Дніпра, але частіше – на виходах крейди у долинах приток Дону та по правобережжю Волги.

Це невисокий (до півметра) напівчагарничок, з вузьким сірувато-зеленим листям і здерев’янілими нижніми частинами стебла, непоказний, коли не квітне. Гісоп стає помітнішим з середини липня, коли в очі вдаються його трохи асиметричні колосовидні суцвіття із яскраво-блакитними квітами. Вони виглядають дещо незвичними для крейдяних схилів на тлі більшості інших квитів, серед яких переважають жовті і білуваті кольори. Ближче до осені кущики гісопу можна легко впізнати за поєднанням жовтого (знизу) і зеленуватого (зверху) кольорів: нижнє листя починає жовтіти раніше, ніж верхнє.

Всім відомі стійкі пахощі, що охоплюють людину на крейдяних схилах в середині літа. Їх основу складає запах чебрецю крейдяного, але є там і частка аромату гісопу. І запам’ятати гісоп легше саме за ароматом – достатньо лише одного разу розтерти у пальцях його листя… До речі, гісоп лікарський використовується як пряність – для приготування страв з риби і м’яса, в якості складової спиртових напоїв – абсенту, лікерів бенедиктину і шартрезу тощо.

Гісоп крейдяний – вид звичайний, проте нечисленний. Так звані гісопники заростями назвати важко: найчастіше, один кущик віддалений від сусіднього не менше, ніж на півметра. Та й придатні для гісопу умови трапляються не так вже й часто. Це «живі» круті осипи, на яких, завдяки невпинному рухові води, донизу схилу котяться численні, дрібні і великі крейдяні камінці. В цьому «бурхливому» світі рослинам вижити важко. Проте гісоп крейдяний здатний впоратися. Верхні частини його кореня нагадують якір. Вони утримують рослину на місці попри постійні поштовхи уламків крейди. Довжелезне стрижневе коріння гісопу входить в товщу породи на кілька метрів і росте не вниз, а догори, отже рослина немовби повисає на ньому. Довжина коріння інколи доходить до 7-8 м, що, в середньому, у 5-6 разів більше, ніж у рослин схожого розміру, які зростають на рівнині. Здерев’янілі стебла стійко опираються рухові крейдяних камінців. Добре розвинений кущик гісопу крейдяного, чиї пагони ростуть у всі сторони більш-менш рівномірно, набуває напівсферичної форми. Але такі екземпляри трапляються нечасто.

Цікаво, що гісоп прекрасно відтворюється у старих крейдяних кар’єрах. Саме тут, серед просторих крейдяних осипів легше всього знайти молоді рослини і проростки цього виду.

Текст: М. Банік
Фото: Є. Скоробогатов, М. Банік, О. Коршунов