Ольга Брезгунова

Крейдяні степи, крейдяні схили, крейдяні гори… Почуття від яскравого білого кольору, навіть світла, уступів крейди вражають немовби білий сніг, що його бачиш вперше в дитинстві. Радість від зустрічі із мешканцями крейдяних схилів – рослинами і тваринами, лишається на все життя. Гарнесенькі купинки переломника із вражаючими різнобарвними серединками квітів, маленькі, тендітні, ледь помітні льонки, які лише зблизька нагадують своїх численніших родичів, жовтий немовби сонце горицвіт, яскраві маки і півонії… Метелики, жуки, клопи, мухи, що запилюють крейдяні рослини… Бджолоїдки, які влаштували свої нори просто у крейді… Невловимі прудкі ящірки… І, звичайно ж, вовче лико Софії… Вперше я побачила його на правому березі річки Вовчої, де опинилася у складі експедиції у 2004 році. Рослина ця відрізнялася від усього оточення червонуватим кольором кори, надзвичайно красивими невеличкими квітами, маленькими плодами і, звичайно ж, своїм «прадавнім» виглядом. Думаю, що щасливі ті, хто може впродовж року спостерігати за вовчим ликом, помічати, як змінюється колір його листя, як запилювачі намагаються дістатися середини квітки, як поступово квітки перетворюються на видовжені плодики, як вкриває ці дивовижні, таємничі рослини сніг…

Мешканці давнього моря, белемніти та викопні молюски, багато чого можуть розповісти про його життя, життя до появи людини на Землі… Лишається надія, що дивовижні крейдяні рослини, білі і жовті, яскраві і непомітні, вражаючі красотою, безумовно, варті дослідження, не постраждають від рук людини. Хочеться вірити, що наші поки що маленькі діти зможуть не тільки розповісти про вабливі крейдяні степи своїм нащадкам, але й привести їх сюди, обережно пробираючись проміж купинками. Віриться, що любов людини до прекрасного, бажання лишити недоторканими, незміненими улюблені степи, збережеться і в наших дітях…

Ольга Брезгунова, орнітолог